Справді, проникливе й глибоке мецо-сопрано цієї співачки відразу захоплює слухачів. Бо вона належить до тих виконавців, творчість яких по-справжньому хвилює. У свій час доля звела її з народною артисткою України Ларисою Остапенко - видатною співачкою, дружиною відомого композитора Олександра Білаша. Лариса Іванівна скаже: "Хотіла б, аби мої сподівання на ваше місце в мистецтві з часом виправдались! Ви - моє продовження у філармонії"" Так і склалося: сьогодні Руслана Якобінчук - провідна солістка Національної філармонії України. Днями указом Президента їй присвоєно почесне звання заслуженої артистки України.

Спілкувалася НАТАЛКА КАПУСТЯНСЬКА

 - Пані Руслано, насамперед вітаю я ВАС вітаю з відзнакою. Коли ж ВИ для себе вирішили, що будете артисткою?

 - Із раннього дитинства я дуже любила співати і завжди уявляла себе співачкою. Якось ми з мамою поїхали відпочивати на Чорне море і там випадково зустріли одну нашу знайому, яка попросила мене щось виконати. Я почала співати з улюблених мультфільмів голосом лисиці, зайчика. І та знайома сказала тоді, що мені треба обов'язково поступати в музичне училище, бо, мовляв, є для цього хороші дані. І вже десь у сьомому класі батьки купили мені фортепіано, запросили викладача і я за півроку пройшла з ним всю музичну грамоту, яку вивчають в школі 5-7 років. Ну а після цього, вже без проблем, поступила до Рівненського музичного училища на диригентсько-хоровий відділ.

 Утім, через два роки я зрозуміла, що диригентом ніколи не буду, бо не моє покликання. Мені хотілося співати. І тому разом із моїм педагогом Галиною Куцовою поїхали до Львівського музичного училища. І там мене взяли на вокальний факультет, причому одразу на третій курс. Звісно, я була щаслива... Моїм викладачем був Анатолій Гром, який свого часу співав на сцені Кишинівського оперного театру. Звичайно ж , він учив мене насамперед оперному репертуару, ми працювали також над старовинними романсами, українськими народними піснями. Навіть молдавський твір виконувала.

 - Тепер зрозуміло, чому у Вашому репертуарі є пісня "Молдаваночка", яку поцінували слухачі.

 - Справді, ця пісня чудова, на вірші Дмитра Павличка, музику до неї написав Олександ Білаш.

 - До речі, багато пісень Олександра Білаша є і у вашому репертуарі. Як ви познайомилися з творчістю класика?

 - Я виростала на піснях Олександра Білаша. А моїм педагогом у консерваторії стала Лариса Остапенко - дружина композитора. Спочатку мені хотілосяспівати оперні арії, скажімо, Кармен. Але Лариса Іванівна переконала мене, що починати треба зі старовинних арій, романсів, і пісенного репертуару. У мене був, як на мій погляд, досить вдалийвиступ на третьому курсінавчання, про це також казала і Лариса Іванівна. Я тоді виконувала арію Вані з опери "Іван Сусанін" Михайла Глінкиі пісню Олександра Білаша на вірші Дмитра Павличка "Пролітають літа".

 - А Олександр Іванович чув у Вашому виконанні свої твори?

 - Звичайно чув. Якось мене з ще однією студенткою Лариса Іванівна запросила до себе додому, щоб нас послухав Олександр Іванович. Пам'ятаю, як я тоді хвилювалася, бо співала живому класику пісні. Але дуже раділа, що моє виконання торкнулося, як зізнався композитор, його душі. Взагалі, коли Лариса Іванівна показувала нам якусь пісню, у неї зажди тремтіла сльоза. Те ж саме було і на її концертах, бо співала Лариса Остапенко від душі і щирого серця. Саме такому виконанню вона вчила і своїх учнів.

 Я вдячна долі, що потрапила у клас Лариси Іванівни. Вона свого часу подарувала мені збірник своїх улюблених творів, який підписала так: "Руслано, хотілося б, щоб мої сподівання на ваше місце в мистецтві з часом виправдались".

 Ви знаєте мені з нею було легко... Навіть дехто із колег казав, що я дуже схожа на Ларису Остапенко: як за тембром голосу, так і зовні. І тут нічого дивного нема, бо ми стільки років були разом. Я ж займалась з Ларисою Іванівною і після закінчення консерваторії. Воан мене запрошувала до себе, і ми продовжували працювати і над голосом, і над репертуаром.

 - До речі, щодо репертуару, хто Вам допомагаж його підбирати?

 - У студентські роки правильно складати репертуар мене вчила мій педагог, професор Національної музичної академії України ім П. Чайковського, народна артистка України Лариса Остапенко. А тепер я підбираю сама, але раджуся зі своїм чоловіком Василем Івановичем. Його слово і порада для мене дуже важливі.

 Загалом щодо репертуару, то він дійсно різноплановий і нараховує не одну сотню творів. Я ніколи їх не підраховувала. І мені цікаво виступати з різними оркестрами, виконувати твори різних авторів. Тому з великим задоволенням беру участь у концертах. Пладною була співпраця з сучасним композитором Михайлом Катричком, незодавно спочилим, який створював естрадні пісні. І цей напрямок мені теж дуже цікавий. Сьогодні мій репертуар розширився ще й патріотичними та жартівливими піснями для воїнів АТО.

 - І які пісні люблять слухати наші воїни?

 - "Гей соколи", "Грона акації". До речі, багато хто думає, що "Грона акації" це російський романс... Насправді цей твір - суто український. Доволі цікавим є кліп на цю пісню, у якому прославляється боротьба за українську незалежність, починаючи з 1917 року і до наших днів. А відкриваю свої концерти піснею Олексадра Білаша "Пісня про Україну", яку щабороняли співати в радянський період. Лариса Остапенко мені наголошувала, що ця пісня має бути візитівкою у моїй творчості.

 - Гадаю, Ваш улюблений композитор - Олександр БІлаш.

 - Звісно, немає такої людини, яка не знала б "Два кольори", "Сніг на зеленому листі", "Впали роси на покоси, "Заповідаю вам любов"...

 - А мелодія?

 - Улюблених багато... Але найбільше до душі "Мелодія" Мирослава Скорика та музику Євгена Доги з кінофільму "Довга дорога у дюнах". Улюблені композитори - Олександр Білаш, Платон та Георгій Майбороди, Юлій Мейтус, Борис Буєвськиї, Степан Сабадаш та багато інших. А улюблені тому, що твори написані для професійних виконавців і, як правило, розраховані на широкий діапазон голосу.

 - Що Вам допомагає бути у гармонії?

 - Позитивні емоції і хвилини щастя на сцені.

 - Щастя - це...

 - ...коли є мама, коли поруч люблячий і турботливий чоловік, коли в хаті лунає дзвінкий сміх моєї дорогої дитини, коли здорова моя родина, коли займаєшся своєю улюбленою справою і коли мир, спокій та стабільність у моїй країні. Це на мій погляд справжню щастя! А ще щаслива тим, що мешкаю в Ірпені.

 - Згідна. Навіть у Києві була реклама - Ірпінь - місто парків. Який парк найбільше вам подобається? І загалом, яка вага улюблена місцина в Ірпені?

 -  В Ірпені три чудових парки - кожен гарний по своєму. Один із них - це парк дерев'яних скульптур Покровський, другий - великий парк Центральний і третій парк ім В. Правика, де неодноразово виступала з сольними концертами. Тож я дуже вдяна Володимиру Карплюку, голові Ірпінської адміністрації, який підтримує культуру і будує такі чудові парки.

 - Які пісні полюбляють слухати Ірпінці?

 - "Молдаваночку" Олександра Білаша і взагалі і взагалі всі пісні цього композитора. "Ірпінський вальс" на музику Петра Зубенка і слова Олени Ничипоренко та романси "Поїзд із Варшави", "Грона акації" і багато інших пісень.